Маєте доступ до Iнтернет i бажаєте отримати вищу освіту у престижному університеті?

ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ

Організаційна діяльність людей у суспільстві і відношення між ними у тій чи іншій сфері незаперечно включає в себе ті чи інші вихідні положення, якими вони керуються. Такі вихідні положення називають принципами. В основу побудови системи дистанційного навчання також покладено відповідні принципи, які витікають із загальновідомих освітніх принципів, уточнюють їх стосовно дистанційної освіти, надають їм належної специфіки. Із принципів навчання витікають правила і організація навчання, які віддзеркалюють відповідні положення того чи іншого принципу.

1. Гуманістичність навчання.Цей принцип є визначальним у системі неперервного інтенсивного навчання і посилюється в системі дистанційного навчання. Його сутність полягає: у спрямованості навчання й освітнього процесу в цілому до людини; у створенні максимально сприятливих умов для оволодіння тими, хто навчаються, соціально накопиченого досвіду, опануванні обраною професією, розвитку і прояву творчої індивідуальності, високих громадянських, моральних, інтелектуальних якостей, які забезпечували б особистості соціальну захищеність і гідне існування.
2. Пріоритетність педагогічногопідходу при проектуванні навчального процесу в системі дистанційного навчання.Суть цього принципу полягає в тому, що проектування системи дистанційного навчання починається з розробки теоретичних концепцій, створення дидактичних моделей тих явищ, які передбачається реалізувати засобами дистанційної освіти. Досвід комп’ютеризації освіти, зокрема, дає можливість стверджувати, що коли пріоритетною є педагогічна сторона цієї справи, система, що створюється, працює більш ефективно.
3. Педагогічна доцільність застосування нових інформаційних технологій. Цей принцип вимагає педагогічної оцінки ефективності кожного кроку проектування і створення системи дистанційного навчання. Тому на перший план поставлено не впровадження техніки, а відповідне змістовне наповнення навчальних курсів і освітніх послуг, підготовка необхідних викладацьких кадрів і організаторів освіти.
4. Вибір змісту навчання. Зміст навчання у системі дистанційного навчання відповідає нормативним вимогам державних освітньо-професійних стандартів, а також професійно-кваліфікаційним вимогам ринку праці.
5. Стартовий рівень освіти.Ефективне навчання у системі дистанційного навчання вимагає від тих, хто бажає навчатися за цією системою, хоч і незначних але певних знань, умінь і навичок (наприклад, певних навичок користування комп’ютером, роботи з автоматизованими пошуковими засобами, мережевими системами, зокрема Інтернетом тощо).
6. Відповідність технології навчання.Технології дистанційного навчання адекватні моделям загальноприйнятого, традиційного існуючого навчання. Окрім традиційних дисциплінарних моделей навчання у систему дистанційного навчання можуть бути включені і нові моделі навчання (наприклад, об’єктно-орієнтовані, проектно-інформаційні або креативні моделі тощо).
7. Забезпечення безпеки інформації, яка циркулює у системі дистанційного навчання. Суть цього принципу полягає в реалізації організаційно-технічних заходів щодо забезпечення безпечного і конфіденційного збереження, передачі та використання потрібних даних.
8. Розвиток навчання. Навчання у вищому навчальному закладі включає в себе не тільки „озброєння” студентів науковими знаннями, уміннями і навичками, але і розвиток пізнавальних здібностей і творчих сил. Оволодіння знаннями і розвиток студентів – поняття близькі,  але не тотожні. Знання є  матеріальною основою розвитку, а розвиток – однією з умов успішного оволодіння знаннями. Розвиток є поняттям цілісним, але водночас багатогранним. Можна говорити про фізичний розвиток, розумовий, математичний тощо. У цьому спектрі мається на увазі розвиток саме пізнавальних здібностей і творчих сил студентів. На це і спрямовані як традиційні методи навчання, так і дистанційне. Форми і методи навчання з використанням комп’ютерів будується таким чином, щоб у студентів послідовно формувались уміння аналізувати й узагальнювати навчальний матеріал, виділяючи головне, виконувати порівняння і логічні висновки, використовувати наявні знання у пізнавальній і практичній діяльності. Використання комп’ютерної техніки і навчальних програм цьому сприяє, але не гарантує успішності розвитку навчання. У цьому випадку завдання викладача (тьютора) зводиться до керівництва самостійною роботою студентів, цілеспрямованому формуванню кола інтересів, творчої активності тощо.
9. Наочність навчання. Незаперечною складовою пізнавальної діяльності студента під час навчання є сприйняття. Воно проходить по-різному. В одних випадках навчальні предмети і явища студенти сприймають безпосередньо, в інших – через наочність, живе і друковане слово. В усіх цих випадках наочність підвищує якість засвоєння студентами знань. Життєві предмети і явища служать джерелом пізнання їх якостей і властивостей; наочні посібники і лабораторні обладнання сприяють утворенню найбільш яркої і вірної уяви предметів та явищ. Використання комп’ютерів підвищує інтерес студентів до знань і робить процес засвоєння знань більш легким. Заняття, на яких демонструються мультимедійні картинки, ілюстрації, фотографії, колекції, виконані у віртуальному вигляді комп’ютерних програм, як правило, проходять при підвищеній зацікавленості й увазі всіх студентів. Багато положень, на перший погляд важких, при вдалому використанні засобів комп’ютерної техніки стають доступними і зрозумілими. Однак щоб не перевантажувати заняття демонстраційними матеріалами, викладач у кожному окремому випадку повинен самостійно вирішувати, коли і скільки використовувати засоби комп’ютерної наочності у процесі навчання.
10. Систематичність і послідовність навчання. Засвоїти необхідну сукупність знань можна лише тоді, коли вони вивчаються систематично, відповідно до будови і внутрішньої логіки навчальної дисципліни (навчального курсу). Викладати знання систематично – це значить вивчати матеріал частинами, виділяти в ньому головні моменти і зрозуміло виділяти головну ідею, пов’язувати нове з пройденим, залучати студентів до аналізу, систематизації й узагальненню навчального матеріалу. Систематичне викладення знань надає можливість глибше зрозуміти структуру і логіку навчального предмета, виділити головні ідеї та основні наукові положення, внутрішні зв’язки між явищами тощо. Успіх в роботі з студентами у більшості випадків залежить від правильної побудови обліку і оцінювання знань. Тут важко переоцінити роль і можливості комп’ютерної техніки. Крім того, на комп’ютер може покладається роль своєрідного тренажера, який не тільки контролює знання студентів, але і підбирає необхідний матеріал  для вивчення, повторення і закріплення отриманих знань.
11. Науковість навчання. Цей принцип полягає у достовірності тих фактів і явищ, які вивчаються у відповідних дисциплінах. Зміст будь-якої навчальної дисципліни повинен відображати сучасні досягнення науки. Наука не стоїть на місці. Вона постійно розвивається, збагачується новими дослідженнями й відкриттями, які здійснюють великий вплив на практику і повинні найти своє відображення у відповідних розділах навчальної дисципліни. Інформаційні технології дозволяють забезпечити доступність і оперативність надходження інформації із лабораторій та інститутів незалежно від їх приналежності і географічного розташування. Науковість дистанційного навчання визначається самою природою інформаційних технологій навчання і має практично новий рівень порівняно з традиційними методами.
12. Доступність навчання. У випадку традиційного навчання цей принцип реалізується з урахуванням інтелектуальних і психофізіологічних особливостей якої-небудь групи студентів. При цьому навчальний матеріал підбирається залежно від усередненої базової підготовки студентів і будується таким чином, щоб під час навчання йти від легкого до важкого, від відомого до невідомого, від простого до складного. Така побудова навчального матеріалу не викликає заперечень. В дійсності, так вести навчання значить залучати студентів до знань поступово, доступно, не перевантажуючи, і переходити в навчанні від конкретних фактів до узагальнення, від простого узагальнення до складного, поступово розширяючи і поглиблюючи обсяг знань. А йти від відомого до невідомого – означає, що під час навчання потрібно дотримуватись певної послідовності, щоб структура і методи навчання на старших курсах опирались на знання, отримані на молодших, а проведення чергового заняття – на знання, отримані на попередніх заняттях і так далі. Однак, те що для одного студента може бути легко, для іншого може виявитись більш складним, і навпаки. Те, що для одного студента здається непереборною перешкодою, в дійсності може стати легкою після консультації з викладачем. Тобто відшуковуються такі способи взаємодії викладачів з студентами, підбираються такі методи і засоби навчання, які з максимальним ступенем здатні забезпечити оволодіння знаннями студентами, враховуючи їхні можливості та рівень розумового, морально-соціального і фізичного розвитку. Реалізації такого підходу у значній мірі сприяє перехід на дистанційне навчання. Сучасні інформаційні системи дають можливість організувати режим віртуального викладача (тьютора), який узагальнює педагогічний досвід вивчення певної дисципліни й інтегрує його з програмним забезпеченням. Завдяки цьому студент може проявляти максимальну самостійність під час навчання, вибирати раціональний шлях і темп самонавчання.
13. Комунікаційність навчання. Цей принцип обумовлений необхідністю організації діалогу між комп’ютером і кінцевим користувачем. При цьому інформація між учасниками діалогу може передаватись не лише на рівні підказок, довідок чи уточнень, але в деякій мірі включати й елементи інтелектуального спілкування. У діалозі „викладач – комп’ютер – студент”, замість традиційного посібника значну роль відіграє  так званий „електронний посібник”, тобто комплекс інформаційних, графічних, методичних і програмних засобів автоматизованого вивчення конкретної дисципліни. Незаперечно, що можливості „електронного посібника” значно більші ніж традиційного посібника. Інформаційне забезпечення „електронного посібника”, як правило,  включає гіпертекст (текст, окремі слова чи фрази слугують переходом до іншого інформаційного блоку), автоматизовані навчальні системи (пакети навчальних, контролюючих та інших діалогових програм), методичні вказівки для організації роботи як з „електронним посібником” так і для проведення різного роду теоретичних і практичних занять, що виконуються поза комп’ютером. Формами „електронних посібників” можуть бути: а) текстова книга – статистична ілюстрована книга з рухомими і нерухомими зображеннями; б) розмовна книга – книга із звуковим супроводом; в) мультимедіа-книга – включає текст, звук, зображення; г) інтелектуальна „електронна книга” – як правило, це експертно-навчальна система, яка використовує методи штучного інтелекту; д) книга-макросвіт – модель віртуальної реальності, яка дає високу ступінь реальності і включає ситуаційний сценарій тощо. Дистанційне навчання з використанням таких посібників „технологізує” навчальний процес, більш зацікавлює і полегшує навчання студентів, а ступінь засвоєння навчальних матеріалів визначається базовою підготовкою кожного окремого студента і відповідним програмним та навчально-методичним забезпеченням.
14. Мобільність навчання.Цей принцип полягає у створенні інформаційних мереж, баз і банків даних та знань для дистанційного навчання, які дають можливість студентам коригувати або допов­нювати свою навчальну програму в необхідному напрямі за відсутності відповідних послуг у навчальному закладі, де він навчається. При цьому, зберігається інформаційна інваріантність освіти, яка забезпечує можливість переходу з однієї форми навчання на іншу, одного навчаль­ного закладу до іншого для навчання за спорідненими або іншими напрямами чи спеціальностями тощо.

Найбільш суттєвими з перерахованих принципів (які принципово відрізняють дистанційне навчання від традиційного) є принципова можливість здійснення навчального процесу за екстериторіальністю його учасників і переважної більшості засобів навчальної діяльності (інформаційних, технічних та інших, окрім тих, які використовуються персонально), а також забезпечення синхронного й асинхронного режимів взаємодії як учасників навчального процесу між собою, так і учасників з інформаційними засобами навчальної діяльності. При цьому, ця взаємодія (без втрати можливості здійснення колективних форм навчальної діяльності) жорстко не прив’язана в часі як за тривалістю, так і за термінами початку і кінця навчальної дії, що, безумовно, відповідає умовам сучасної динаміки життя, створюючи додаткові умови для освіти зайнятого населення, дає змогу залучити до навчального процесу передовий педагогічний досвід, найкращі наявні викладацькі кадри (у тому числі і з-за кордону) незалежно від місця їх роботи, проживання і тимчасового перебування.

Таким чином, дистанційне навчання, яке виступає як ефективне доповнення традиційних форм освіти, як засіб част­кового вирішення її нагальних проблем, зокрема, надає можливість одночасно з гнучким за часом і високопрофесійним за змістом вивченням різних предметних розділів знань, формуванням умінь і навичок роботи з багатьох навчальних дисциплін забезпечити інтенсивне практичне застосування тими, хто навчаються, методами і засобами інформаційно-комунікаційних тех­нологій, розвиває уміння і навички у сучасній науці і практиці.